Міністерство освіти і науки України Національний університет „Львівська політехніка” Тема: “ Дослідження емпатії ” з дисципліни “Основи психології” Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про природу епатії її властивості, типи і методику дослідження рівня емпатичних тенденцій особистості. Основні, теоретичні положення Емпатія (чутливість) - емоційний відгук людини на переживання інших людей, проявляється у співпереживанні і співчутті. Співпереживаючи, людина здатна уявити себе на місці іншого, тобто переживати ті самі емоційні стани, які відчуває інша людина. Спів переживання може виникнути і по відношенню до почуттів персонажів художніх кінофільмів. При співчутті емоційний відгук виражається у розумінні і уважному ставленні по відношенню до того, хто переживає або страждає, і спонукає людину до допомоги. ! чим стійкішими е альтруїстичні мотиви людини, тим ширше коло людей, яким вена, співчуваючи, допомагає. Розрізняють наступні види епатії: 1. Емоційну, яка ґрунтується на механізмах проекції із імітації моторних та афективних реакцій іншої людини. 2. Когнітівну, яка базується на порівнянні, аналогії тощо, тобто емоційний стан іншої людини розуміється за допомогою мислення і розуму. 3. Предикативну, яка проявляється як здатність людини передбачати афективні реакції іншого з конкретних ситуаціях. Предикативна емпатія можлива при великому життєвому досвіді та добром розумінні даної людини або особливостей поведінки людей а цілому. Відомий американський психолог Карп Роджерс, один з лідерів гуманістичної психології, розглядає емпатію як вміння сприймати внутрішній світ іншого зі збереженням емоційних і смислових відтінив, повністю виключаючи переживання власних почуттів. Емпатія розглядається як засіб спілкування з іншою особистістю і має декілька моментів: - входження в особистий світ іншого та перебування а ньому "як вдома"; - постійна чутливість до змін у переживаннях іншого, вловлювання непізнаних і можливо травмуючих відчуттів іншого; - повідомлення Ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли Би дизитесь спокійним поглядом на ті елементи, ще хвилюють та лякають вашого співрозмовника. Для того, щоби емпатично спілкуватись, необхідно вміти поступитися своєю точкою зору, облишити в стороні власні цінності, своє "Я". Зробити це можуть люди, які у певному сенсі відчувають себе впевнено, що не загублять "себе" у дивному та химерному світі іншої людини і зможуть успішно повернутися за власним бажанням у свій світ. Можна визначити мінімальне і максимальне емпатичне розуміння min - точне відображення значень слів та афективних реакцій співрозмовника; max - повідомлення не тільки сприймається, але й коментується з метою інтерпретувати приховані почуття та мотиви співрозмовника. Важливим моментом емпатичності спілкування є "ефективність" слухання свого співрозмовника. Розрізняють два види слухання: Нерефлексивне слухання - це уважне мовчання. Застосовується зазвичай на початкових етапах спілкування, коли проблема тільки формулюється одним із партнерів або коли спілкування відбувається по тилу "виливання душі" - емоційної розрядки перед партнером. Уважне мовчання передбачає активне використання різноманітних невербальних засобів (похитувань голови, мімічних реакцій, контакту очей, жестів, поз тощо), що демонструють увагу та цікавість до співрозмовника (наприклад, нахил тулуба я бік співрозмовника). Можуть обмежено вживатися і мовні засоби - повторення останніх слів того, хто говоріть; вигули -'угу', "так так" тощо. Рефлексивне спухання використовують у ситуації, коли к не стільки потреба у емоційній підтримці, скільки у допомозі при вирішенні певних проблем партнера по спілкуванні. У цьому випадку зворотній зв'язок надається у мовній формі через наступні прийоми задання відкритих і закритих питань по темі розмови; перефразування слів співрозмовника, що дозволяє викласти ту саму думку Іншимисловами, що особливо важливо для встановлення атмосфери повного взаєморозуміння на початку розмови; уз...